Жиза

[Master]

[Master]

[shutzpavel450]

[kreativ]

смотрю старый советский детектив, 70е года. вообще люблю фильмы той эпохи, американские/французские/итальянские - как то все норм были.

но смотрю ж в 2к22 и так глаз цепляется за то, что все(!!!) курят

[Master]

Історії для натхнення
28 June, 13:07 ·
Учень запитав вчителя:
– Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.
Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
– Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, – сказав учитель, – то візьми картоплину. З одного її боку напиши своє ім’я, з іншого ім’я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплину в пакет.
– І це все? – здивовано запитав учень.
– Ні, – відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожного разу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.
Учень погодився.
Пройшов певний час. Пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став уже досить важким. Його дуже незручно було носити з собою.
До того ж та картопля, яку він поклав на початку, почала псуватися. Вона покрилась слизьким гидким нальотом, деяка проросла, а деяка зацвіла і стала видавати різкий неприємний запах.
Учень прийшов до вчителя і сказав:
– Це ж неможливо носити з собою. По-перше, пакет занадто важкий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй що-небудь інше.
Але вчитель відповів:
– Те ж саме відбувається і в тебе в душі. Коли ти на кого-небудь злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з’являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш.
Потім каміння стає більшим.
Вчинки перетворюються на звички, звички – в характер, який породжує смердючі пороки.
Цей тягар краще забути, адже він занадто важкий, щоб носити його постійно з собою.
Я дав тобі можливість поспостерігати за цим процесом.
Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.
Ми самі породжуємо свої пороки. Навіщо носити мішок гнилої картоплі у своїй душі?

[Master]

[Master]

[kreativ]

сегодня увидел прекрасное - стою общаюсь с человеком возле его машины, а на задней части (где я отметил на картинке стрелками, машина другая и существенно старее) накорябаны мелко какие то цифры. спрашиваю, а чьо это такое? вроде еще на днях не было - "да надо было где то номер телефона человека записать, не было ничего под рукой и я ключом нацарапал".

конечно, машинке миллион лет и вскоре в утиль ей пора, хотя еще на ходу и человек по городу ездит на ней. и прям тот уровень пофигизма по отношению к вещам к которому мне лично еще идти и идти

[Master]

[Master]

Великий урок у житті...
Йому не подобалося життя в будинку батька через постійні повчання.
- Якщо вентилятор не потрібен, вимкни його!
- Телевізор включений, а в кімнаті нікого немає. Вимкни його!
- Закрий двері!
- Досить витрачати стільки води!
Синові дуже не подобалося, що батько турбував його такими дрібницями. Він дратувався, але був змушений терпіти до того дня, аж поки не вирішив влаштуватися на роботу. Перед тим, як піти на співбесіду, він сказав батькові:
- Як тільки я знайду роботу, я поїду з міста. Я більше не хочу чути повчань.
Батько нічого не відповів, а згодом дав тільки одну пораду:
- Під час співбесіди на будь-які запитання відповідай впевнено і без вагань.
Син прибув на місце розмови і звернув увагу на те, що при вході на воротах немає охоронців. Двері воріт були відчинені назовні, що, скоріш за все, заважало перехожим. Хлопець зачинив ворота й увійшов на територію.
Він побачив доглянуту територію та гарні квіти по обидва боки доріжки, біля якоі лежав шланг, з котрого витікала вода. Напевно, садівник забув закрити кран. Вода вже лилася дорогою. Юнак взяв шланг і переніс його поряд із сухоцвітами.
Пам‘ятаючи, що співбесіда мала відбуватися на другому поверсі будинку, молодий чоловік повільно піднімався сходами. Він помітив, що хоч і була вже десята година дня, але світло в коридорі горіло, мабуть, ще з минулої ночі. Він згадав попередження батька.
- Чому ти виходиш із кімнати, не вимикаючи світло? Здавалося, він чув його голос. Роздратований, хлопець знайшов вимикач і вимкнув світло.
Нагорі, у великій залі, він побачив людей, які сиділи й чекали на свою чергу. Він подивився на них і подумав, скільки ж багато кандидатів на одне місце, і задумався, чи має він шанс отримати цю роботу.
Він нервово підійшов до зали і наступив ногою на килимок «Ласкаво просимо», поставлений перед дверима. При цьому хлопець звернув увагу, що килимок перекинутий догори ногами. Роздратований, він перевернув його належним чином.
Звички важко зламати.
Він бачив, як багато чоловіків заходили до кімнати для співбесіди і відразу виходили через інші двері. Тож він не зміг у них вияснити, що питали на інтерв'ю.
Коли черга дійшла до юнака, він зупинився перед роботодавцем, очікуючи запитань.
Управитель узяв у нього документи і, навіть не дивлячись на них, запитав:
– Коли ви можете почати працювати?
Хлопець приголомшено стояв і роздумував: «Це дивне питання. Хіба його слід задавати на співбесіді, яку важко пройти, щоб влаштуватися на роботу?»
- Про що ви думаєте? - Запитав роботодавець - Ми тут нікому не ставимо запитань, тому що вважаємо, що через них неможливо оцінити здібності кандидата. Наш тест – оцінка людини іншим чином. Я провів кілька тестів на основі поведінки кандидатів і відстежив їх через мої камери спостереження. Ніхто з тих, хто прийшов сюди сьогодні, не зачинив двері, не вимкнув світло, не торкнувся шлангу, не повернув килимок… Ви були єдиним, хто це зробив. Тому з усіх кандидатів ми вирішили обрати для роботи саме вас».
Він завжди боровся з дисципліною батька, але згодом зрозумів, що саме тому отримав першу роботу. Зникли нерви та злість на батька.
Все, що кажуть нам батьки, є тільки для нашого блага, задля світлого майбутнього. Щоб стати цінною людиною, ми маємо прийняти повчання, виправлення та настанови, які усувають шкідливі звички.
Батько для нас у 5 років - герой, у 20 - «предок», і тільки коли нам «за…» ми усвідомлюємо, що батько наш провідник у житті.
В житті трапляється, що мами можуть піти до будинків своїх дітей, коли вони постаріють, але батько не знає, як це зробити.
Немає сенсу завдавати болю батькам, поки вони живі, і потім оплакувати їх, коли їх вже немає.
Завжди ставтеся до своїх батьків із повагою.
(З інету)