Наша зустріч зі злом

[Nero]

Тут викладу першу версію, яку я писав кілька тижнів по мірі того, як це все ставалось. Можливо зроблю якісь уточнення чи виправлення.

Мабуть почну трішечки зарання, але по суті те і було початком. В якийсь момент часу дружина помітила, що дитина тримає голову більше на ліву сторону. Пішли до сімейного педіатра, та направила до ортопеда і невропатолога. Я деталей не знаю, або не пам‘ятаю, але суть в тому, що відправили на масажі і спостерігати 3 місяці. Хоча невропатолог сказала, що хотіла би нас бачити через місяць. І ще додала, що непогано би зробити МРТ. Ну ми і спостерігали. І якби дійсно голова вирівнялась, з дитиною все супер. Так як для МРТ потрібний наркоз для дитини, а ми не знали який «сильний» потрібен, то трішки боялись того. І от дружині розповіли, що для того наркоз йде на рівні поверхневого сну, він слабенький. Ну от і ми записались на МРТ на 19 січня. Дитині дали наркоз і забрали. Через якийсь період часу вийшов лікар і запитав які скарги у дитини. Вислухавши нас він сказав, що потрібно зробити МРТ з контрастом. Ми погодились, але напрягнулись. Потім ще період в кілька годин на очікування результатів. Поки йшов до машини, то прочитав на розумно-медичному щось, що мені явно не сподобалось, але мав ще сумніви, що я просто не розумію написаного. Ми помчали до сімейного педіатра, яка, прочитавши висновок, відправила нас до невролога от прямо вже. Невролог нервово прочитала висновок, подивилась знімки і відправила нас до дитячого нейрохірурга. Ось тут ми вже отримуємо прямим текстом інформацію, що у дитини є гідроцефалія, викликана якоюсь субстанцією в 4 шлуночку мозку. Далі розмова про те, що в Чернівцях НІХТО не зможе нічого зарадити з цим і він нам пропонує їхати або в Київ(Інститут Неврології, чи якось так, або в «Охматдит»), Ужгород(не знаю яка клініка) або у Львів до одного лікаря, який туди переїхав з Луцька і є дуже хорошим спеціалістом. При тому при нас подзвонив одному в Київ і другому у Львів, пояснив ситуацію і скинув висновок і знімки. Через хвилин 5 отримав дзвінок від лікаря зі Львова, щоб ми завтра були у нього. Ми отримали виписку з нейрохірургії Чернівців, контакти куди їхати у Львові і поїхали збирати речі. Зранку(20 січня) виїхали і об 11 були на місці. Нас оформили в стаціонар нейрохірургічного відділення. Нажаль лікар був на операції і не зміг одразу нас прийняти. За словами дружини він до неї зайшов майже о 22 годині(ми потім зрозуміємо чому). Сказав, що він вивчив наші матеріали, далі робимо ще потрібні аналізи і досліди і в понеділок(23 січня) в нас буде довга і серйозна розмова і попросив, щоб я також був. Час тягнувся дуже довго і тяжко, але ми дочекались розмови аж під кінець дня, побачивши наскільки цей лікар зайнятий і скільки в нього людей на прийом. Під час цієї розмови він нам показує 3D знімки мозку Іванки і порівнює з нормальною моделлю. Також на листку схематично все малює і пояснює. Якщо коротко, то ситуацію надзвичайно складна і жахлива, адже пухлина дуже велика, знаходиться на стовбурі мозку і незрозуміло як глибоко вона вже проросла до нервових центрів і взагалі багато проблемних моментів. Беручи до уваги ці всі фактори є пропозиція робити 2 операції за 1 наркоз. Суть першої операції у встановленні дренажу, щоб зливати надлишок мозкової рідини(ліквору), адже пухлина перетискає 4й шлуночок і рідина дуже слабо циркулює. А суть другої операції залежить від того, що вони побачать, коли попадуть до пухлини. Або відщепнуть шматочок для гістології, або спробують трішки видалити. Але знову ж, беручи до уваги отримані фактори, то він чесно попередив, що не може гарантувати успіх операції. Є ризик, що дитина прокинеться, але ніколи не зможе дихати сама, або ковтати, або ще щось в залежності який нервовий центр буде пошкоджено. Або й взагалі є ризик, що історія нашого зайчика завершиться в операційній. Шанси на успіх в нас менше 50%. Незважаючи на прекрасний стан дитини, по якому не скажеш, що дитина хоч крапельку хвора, не можна зволікати, адже загострення гідроцефалії загрожує величезними проблемами. На цьому нам дали час до завтра подумати і сказати, що робимо - ризикуємо і віримо в лікаря, або пробуєм в іншу клініку. До того часу я вже загуглив інформацію про цього завідуючого відділенням, це був Ловга Михайло Іванович. Його ім‘я є вагомим в нейрохірургії, про нього багато відгуків. І ми вирішуємо довіритись Михайлу Івановичу. Операція назначена на середу(25 січня). До того часу спалено купу нервів, пролито літри сліз. По моїм проханням за життя і здоров‘я Іванки моляться багато різних людей, різних конфесій(а можливо і релігій). Ми доживаємо до середи. О 8 ранку Іванку забирають в операційну. Примірно о 9й в операційну пішов Михайло Іванович, наш лікуючий лікар Микитин Тарас Ігорович, ще лікарі і медсестри відділення. І ось найстрашніше очікування. Ніхто нічого не каже(але ми і не наполягали, можливо це прикмети лікарів чи ще щось, навіщо лізти). Близько 22:00 у відділення нарешті зайшов Михайло Іванович і жестом показав, що зараз покличе. Ще 20 хвилин нестерпного очікування. Нарешті покликав в кабінет. Виглядав він просто замученим. І розповідає нам, що побачена ситуація була ще гірша, адже пухлина обгорнула купу нервових центрів, стовбур по кругу і якісь важливі артерії. При цьому операція успішна, Іванку зашиває Микитин і її скоро перевезуть в реанімацію. Через кілька вдохів і видихів каже, що сталось чудо і в нашу користь зіграв один фактор, на який він надіявся - пухлина чітко відрізнялась від мозку і він прийняв рішення на максимальне видалення пухлини. Тому так і довго. Але він видалив 90-95% пухлини! На наступний день в реанімації будуть проводити тести чи все добре з рефлексами, оле попередньо він не бачить проблем. Є невеличка підозра, але навіть якщо справдиться, то під час реабілітації все відновиться - це ліва нога, адже під час видалення з стовбура в них по датчикам просіла проводимість до лівої ноги. Отже надалі план такий - чекаємо виходу дитини з сну, переведення з реанімації і віддаємо шматок пухлини на гістологію, яка дасть відповідь що це за пухлина і що з нею робити далі. Результати будуть за 7-10 днів. А далі вже онкологи будуть вирішувати. На цьому ми видихнули дуже сильно і пішли на відпочинок. На наступний день після обіду Іванку в реанімації від‘єднали від апарту штучного дихання і вона задихала сама. Але було ще багато слизу і виділень, а вона ще у глибокому сні, тому вона захлинулась і перестала дихати. Реаніматологи швидко підключили її до апарату назад. І знову ж, настає наступний день(27 січня) я до обіду на квартирі, а дружина в реанімації з Іванкою. Періодично мені пише і дзвонить, з чого я знаю, що перевіряли рефлекси і виглядає, що дійсно все добре(навіть з ногою). Але вони все ще не ризикують від‘єднувати якийсь час. Чекатимуть, коли вона сама відійде більше, щоб стабілізуіались рефлекси кашлю і ковтання і тоді від‘єднають. В обід прийшов я в лікарню і змінив дружину в реанімації. Лікар-реаніматолог розповів мені те саме, та й періодично Іванка ставала активною, рухаючи руками, хапаючи трубки і ковдру. 30 січня Іванку переводять в палату. Так, все ще з підключеними апаратами для вводу ліків, з дренажем ліквору і кисневою маскою. Далі йде декілька днів стабілізації без якихось великих новин. І ось 2 лютого лікарі роблять їй ще одне МРТ(яке за нашими теперішніми здогадками було лишнім і зіграло свою роль), результати якого показують, що все там добре, пухлина таки добре видалена, шлуночки зменшились і загальний стан дуже хороший. А також приймають рішення прибрати дренаж, так як він більше не потрібен, Іванкин організм вже сам нормально регулює те все. Пухлина відправлена на гістологію і за деякий час ми отримуємо результат, що це епендимома grade 2. Весь цей час Іванка з перемінним успіхом і повільно але відновлюється. Найбільшою проблемою є те, що вона так і не ковтає, тому харчується лише через зонд. Постійно контролюється сатурація і ми бачимо що вона в неї хороша і без додаткового кисню. 17 лютого переводять в іншу лікарню - онкологічну, яка знаходиться в приміщенні «Чорнобильської лікарні». Там дитячий онколог ознайомившись з усіма аналізами і результатом гістології нам розповів, що пухлина хоч і grade 2, але 20% клітин є злоякісними і тому нам назначають 2 курси хіміотерапії. Так, це буде важко, неприємно, але вони знають яка реакція організму буде і як з тим бути. Отже 21 лютого починають вводити перший курс хіміотерапії(3 дні). По закінченню організм показує себе дуже сильним, всі аналізи тримаються, лише лейкоцити потрошки просідають. Через тиждень після хімії лейкоцити взагалі пропадають, також падає гемоглобін. І тут стається біда - 3 березня діагностують двосторонню пневмонію, результатом чого стає низька сатурація і Іванка знову на кисні, який насправді не дуже допомагає. В суботу(4 березня) її переводять в реанімацію, де підключають до ШВЛ. І всеодно сатурація дуже низька(в районі 50). Лікар-реаніматолог каже, що ситуація катастрофічна і вони стараються давати лікування, яке би її витягнуло. В неділю, 5 березня, ми обидва знаходимось в реанімації, датчик сатурація не показує нічого(настільки низькі показники), пульс в районі 200. Близько 13 години нас покликали в ординаторську на розмову, де сидів реаніматолог і отой наш онколог. В нас просять пробачення і кажуть, що нажаль лікування не діє, організм не справляється. Легені сильно вражені, не проводять достатьно кисню. Через це серце старається качати більше, щоб отримати більше кисню. Як результат: або стається диво і ліки почнуть діяти, або серце не витримає. Вбиті такими новинами ми повертаємось до неї, де Маша годує її і ми спостерігаємо, як пульс з 204 ударів потихеньку(декілька одиниць в 5 хвилин) падає вниз. Прийшов реаніматолог, зробив УЗД серця і вийшов. А пульс і далі потроху опускається, що дає надію. Але згодом пульс починає дуже швидко падати до 160, 150, 140, 120, потім різко стрибає до 240, потм знову 160. Прибігає реаніматоло, відключає від усього і біжить з нею в сусідній кабінет реанімації. Тут ми вже розуміюємо, що це мабуть все. І через хвилин 20 лікар зайшов до нас і повідомив, що нажаль в них не було жодного шансу запустити сердечко… Отже, 5 березня, примірно о 15 годині завершилась історія моєї маленької донечки у віці 1 рік і 2 місяці…

[Nero]

Як післяслово можу розповісти як важко знайти потрібні речі в чужому місті(а саме дитячу труну і одяг), але вже завтра.

[Дід Панас]

Щирі співчуття.
Вам сил і здоров"я перенести це страшне горе. Дуже важко і боляче було читати цю надзвичайно сумну розповідь, навіть не уявляю скільки сил потрібно, щоб пережити це.
Вічна пам"ть та Царство Небесне.

[kreativ]

Ужасно( Мы были на связи и в моменте казалось, что уже все самое плохое позади и дальше будет все хорошо. А потом такая трагедия... Соболезную. И сил вам.

[Vov4ik]

Це катастрофа.

[zepellin]

Глибокі співчуття. Взаємопідтримки вам.

[Master]

Соболезную.

[sergej1974007]

Нащі співчуття.
Не уявляю як таке пережити((
Тримайтеся(

[Nero]

Ужасно( Мы были на связи и в моменте казалось, что уже все самое плохое позади и дальше будет все хорошо. А потом такая трагедия... Соболезную. И сил вам.

Да вот так вышло, что ты по сути самый первый знал о начале этого, ибо именно 19 числа после МРТ мы встречались возле кареты. А так… мы думали, что самое страшное и опасное пережили(операция). А вон оно как.
Ангелочек со вторника покоится тут в селе, где она и прожила всю свою жизнь. Совсем рядом там лежит мой дедушка.

[Sl@vcheg]

Не уявляю як це важко пережити батькам. Щирі співчуття