В’ятрович: Якщо б світ знав про Голодомор, то уникнув би Голокосту
Володимир В’ятрович. Фото: Маріан Стрільців/ZIK
Володимир В’ятрович. Фото: Маріан Стрільців/ZIK
У суботу українці вшановуватимуть 80-ті роковини Голодомору – одну з найбільших трагедій не лише української, а й світової історії. Про те, чому в Україні влада досі не вживає до подій 1932-33 рр. термін «геноцид», чому найбільш постраждалі від голоду регіони найменше пам’ятають про це, та що ще потрібно дізнатись світові про ці події, кореспондентові IA ZIK прокоментував голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, член Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору Володимир В’ятрович.
Чому українці повинні пам’ятати про Голодомор?
– Це одна з найбільших катастроф в українській та світовій історії. Пам’ять про Голодомор є гарантією, що такі трагедії більше не повторяться. Якщо б у 1930-ті світ більше був поінформований про геноцид українців – можливо, ми б уникнули тих жахіть, які принесла нам Друга світова війна, зокрема Голокосту.
Аплодисменти від Росії
– Ставлення сьогоднішньої влади в Україні до Голодомору було продемонстровано ще весною 2010 р. Тоді Президент Віктор Янукович під час одного з перших своїх міжнародних виступів – на Парламентській асамбеї ради Європи – відмовився від концепції відстоювання Голодомору як геноциду. На що отримав аплодисменти від російської делегації. Ця позиція визначє державну політику в цьому питанні і до сьогодні.
Президент і найвищі чиновники, по-суті, тричі з того часу, відколи прийшли до влади, брали участь у якихось доволі дивних заходах із вшанування жертв Голодомору – або не в той день коли громадськість, або десь вранці, щоб не пересікатися зі своїм народом.
Перемога громадськості
– 19 серпня Президент видав указ «Про заходи у зв’язку з 80-ю річницею Голодомору 1932-1933 років в Україні». Безперечно, що у цьому є невелика перемога громадськості, яка протягом останніх трьох років в Україні та за її межами чинила тиск на сьогоднішню владу у цьому питанні. Однак ми повинні говорити й про те, що цей указ є доволі половинчастий: Президент Віктор Янукович не використовує в ньому терміну «геноцид».
Стокгольмський синдром
– На Сході України населення менше сприймає пам’ять про Голодомор, аніж на Заході. Це дуже природно, оскільки саме ці землі найбільше постраждали від голодомору. Навіть ті люди, які пережили голод, зважаючи на побачене, бажають не згадувати ті часи. Більше того: певною мірою ми маємо справу з таким політичним та суспільним виміром, як «стокгольмський синдром» – коли постраждалі починають захищати своїх убивць. Адже, як пояснити те, що в Україні найбільше підтримують комуністів ті регіони, які від них найбільше постраждали?
Трагічні чи героїчні сторінки?
– В українській історії не потрібно робити акценти виключно на трагічних чи героїчних сторінках – треба говорити про одні і про другі. Спроба ж закцентувати на чомусь одному – буде далекою від пошуку правди. Інколи можна почути: «Нам не варто наголошувати на якихось наших трагічних моментах у минулому, адже це демобілізує суспільство. Треба говорити про героїчне минуле – це мобілізує». Не цілком з цим згоден, оскільки в історії великі трагедії доволі часто були основою для об’єднання нації. Як приклад – Голокост для євреїв.
Пам’ять як зброя
– Сьогодні світ знає значно більше про Голодомор, аніж це було кілька десятків років тому. Однак, це ще не достатньо для того, щоб українці заспокоїлись. Вважаю, що місією українців є донести цю інформацію до світу. Повторюсь, щоб подібне більше ніколи не повторилось.
http://zik.ua/ua/news/2013/11/20/vyatro ... stu_441063
День пам'яті жертв Голодомору 1932-33 р